Гладенька, чиста, однотонна шкіра без плям вважається еталоном краси. Але не у всіх. Хтось розмальовує шкіру яскравими фарбами. Хтось оздоблює її шрамами. А хтось робить татуювання. У тому числі й на обличчі. Одним з найяскравіших прикладів такого прикрашення себе є моко – татуювання новозеландських маорі. Моко – це характерні спіралеподібні орнаменти на обличчі. Узори моко наносять на шкіру і чоловіки і жінки – хоч чоловічі та жіночі варіації татуювання дещо різняться. Також різняться й мотиви, які використовують різні племена, сім’ї та соціальні групи. Але взагалі – кожне моко індивідуальне, як відбитки пальців. Раніше маорі могли за татуюванням легко визначити плем’я, рід, суспільну позицію, рід діяльності, наявність особливих навичок або знань та сімейний статус татуйованої особи.
Звісно, татуювання виконувалося згідно строгих правил: наприклад, на правій стороні обличчя «кодувалася» інформація про статус, плем’я та рід зі сторони батька; на лівій – те ж саме, але стосовно сторони матері. У давні часи для маорі не було нічого більш ганебного і більш неприємного, ніж відсутність моко: людина без татуювання не могла ані брати участь в племінних ритуалах, ані вступати у шлюб, ані навіть продавати продукти власної праці.
Жіноча моко спочатку займала лише ділянку шкіри біля губ і на підборідді; але потім стала наноситися також на лоба і на щоки. Існували специфічно жіночі та специфічно чоловічі елементи моко; але ті жінки, які мали високий соціальний статусом, могли використовувати у своєму татуюванні і чоловічі елементи.
Для того щоб зробити моко, спершу на шкіру наносився ескіз, а потім використовувався інструмент, який іменувався uhi whaka tataramoa (самі це вимовляйте); це був дерев’яний молоточок с лезом-долотом з кістки, скойки або каменю. Сам процес нагадував різьбу по дереву. Татуювальником міг бути тільки чоловік. Нанесення звичайного жіночого татуювання як правило займало один два дні.
Процедура була дуже болючою; шкіра сильно розпухала – та новоспечений носій тату не міг навіть їсти тверду їжу і його годували рідкими кашицями через воронку.
До речі, традиція моко містить в собі і пояснення пристрасті маорі до колекціонування відрізаних голів – орнаменти на висушених і старанно збережених головах служили своєрідним літописом.
Цікавий факт: традиція моко збереглася виключно завдяки жінкам. Наприкінці XIX – на початку XX століть чоловіки маорі перестали робити собі татуювання на обличчі; і у XX сторіччі лише жінки продовжували «носити» традиційну оздобу на шкірі довкола губ і на підборідді. Зараз же звичай моко повертається – і маорі знову наносять на свої обличчя красномовні орнаменти; правда, татуювання тепер роблять не за допомогою uhi whaka tataramoa, а за допомогою електричної татуювальної машинки.
