Кілька прикладів не зовсім звичайного та очікуваного використання хни
Хна згадується у давньоєгипетському медичному папірусі, який був написаним близько 1550 року до нашої ери (більше за три з половиною тисячі років тому). Порошок хни входив у склад лікарських мазей, що єгиптяни застосовували при захворюваннях шкіри; та у склад протигрибкових засобів та… зубної пасти. До речі, сучасна медицина знаходить таке використання хни цілком обґрунтованим. Також хну застосовували при лікуванні хвороб очей – правда це вже на думку сучасних вчених не було доброю ідеєю.
Хна використовується при хімієтерапії. Правда, виключно як психотерапевтичний засіб. Лікарі помітили, що деякі пацієнти, які втратили у наслідку лікування волосся, почувають себе краще, якщо голову їм розписують орнаментом мехенді.
В давнину на Ближньому Сході кущі хни використовували для створення живоплотів. Особливо часто таким захистом обносили виноградники. Деякі дослідники вважають, що натяк на живопліт з лавсонії містить біблійна “Пісня пісень”. Більше, на підставі згадки про цвітіння хни й гранату, вчені абсолютно точно визначили, що цар Соломон бешкетував з черговою своєю коханою у виноградниках в останніх числах квітня – перших числах травня.
Запах квітів хни був улюбленим ароматом пророка Мохамеда.
Хна була найнеобхіднішою жіночою знадобою у турецьких банях: хною фарбувалися брови та волосся; забарвлювалися долоні та ступні ніг; опріч того хна використовувалася як засіб, що заспокоював шкіру після видалення волосся у зоні бікіні. Один лише Стамбул сто років тому споживав понад п’ять тонн хни на рік.
У XIX столітті хна була дуже популярною у Європі у якості… лаку для нігтів. У той час на піку популярності був орієнталізм (художній стиль, який базувався на зображенні східної розкоші та екзотики) – та європейські дами впровадили звичай фарбувати нігті хною, наслідуючи одалісок турецького султана. Так їм здавалося, принаймні. А враховуючи те, що нігті на відміну від шкіри не відлущуються – колір тримається на них дуже довго; та використання хни у такій якості виявилося цілком ефективним.
Хною розмальовують навіть коней. Наприклад, у білого коня Фетх Алі-Шаха (правив у Персії у 1797 – 1834 роках) був пофарбований хною хвіст – приблизно на дві третини довжини від кінчика; ноги; живіт; низ грудей та боків. Стик фарбованої й нефарбованої шерсті був облямованим трикутними вирізами та ромбами. У наш час розмальованого хною коня можна побачити на Весняному Фестивалі у Лівані.
