Уявіть, що ви живете у певній мусульманській країні і портрети аятоли Хомейні не спускають з вас своїх пронизливих очей. І у вас трапляється, наприклад, курортний роман. А за позашлюбний секс порушнику належиться сто батогів (не кажучи вже про штраф). Що робити?
Дуже просто: укласти тимчасовий шлюб. У мусульман-шиїтів допускається укласти шлюбну угоду на термін від однієї години до року. В Ірані цей звичай називають «сіґе», а у сусідньому Іраку – «мут’а». Перше перекладається як «тимчасовий шлюб»; друге – як «шлюб для задоволення».
Подружжя зберігає свої окремі майнові права і після припинення дії угоди не можуть висувати одне до одного матеріальні претензії; хоча, традиційно, вважається, що «тимчасовий жених» має винагородити «тимчасову наречену» матеріально. Винагорода називається «мехрійє» і за звичаєм повинна становити чотирнадцять золотих монет за рік (біля 1200 долларів США). Діти від таких шлюбів вважаються повністю законними.
У такий шлюб можуть вступати навіть жонаті чоловіки (Коран, як відомо, дозволяє мусульманину мати декілька дружин); але заміжня жінка на тимчасовий шлюб права не має. Чоловік може розірвати такий шлюб у довільний момент; жінка, звісно, таким правом не обдарована. Очікується, що жінка, яка вступає у тимчасовий шлюб, має для цього дозвіл батька (або брата), але цієї норми не дотримуються занадто строго.
Раніше тимчасові шлюби мали бути зареєстровані у найближчого священнослужителя; але в 2012 році іранський парламент вніс поправку: згідно їй для укладення тимчасового шлюбу стало достатньо лише усної угоди. Це, правда, викликало велику суперечку і невеликий конфуз: справа в тому, що світське законодавство Ірану тимчасові шлюби і не визнавало, і не визнає.
Стосунок до таких шлюбів як в Ірані, так і в Іраку різний.
В Ірані послідовними прихильниками тимчасових шлюбів є, звісно ж, чоловіки: дуже зручний спосіб законно завести собі коханку. Прийшовся до душі цей звичай і студентам: вони швидко второпали, що «сіґе» – дуже добрий спосіб на заборону на дошлюбного сексу. Під час ірансько-іракської війни навіть Хомейні висловлювався на підтримку таких шлюбів: він вважав, що це матеріально підтримає солдатських вдів і покращить демографічну ситуацію у країні (треба ж було нових солдатів понароджувати). Але значна частина іранців відноситься до цього звичаю негативно; правда, з дуже різних причин: релігійні фанатики вбачають у «сіґе» не більше ніж узаконену проституцію, а феміністки – дискримінацію жінок.
В Іраку протягом довгого часу звичай «мут’а» було заборонено: суніти його не визнають, а Саддам Хусейн був сунітом. Але після скинення Хусейна «шлюб для задоволення» знову віджив: в умовах розвалу держави і громадянської війни для багатьох жінок традиційна винагорода за тимчасовий шлюб стала одним з небагатьох доступних джерел засобів існування.
