Тортури – невід’ємна частина картини середньовіччя. Але тортури (принаймні, судові) підкорялися строгим правилам та обмеженням. Дозволені були тільки окреслені види тортур і тільки у стосунку до певних категорій населення. Наприклад, дрібного злодюжку катувати не можна було, а от грабіжника – вже можна. Було заборонено катувати вагітних, дітей, тяжко хворих і глибоких старців. І кліриків.
Кліриками були не тільки священики та монахи; до них також належали студенти та особи, що скінчили університет (принаймні ті, які знали латину). Кліриком міг вважатися нотаріус, писець або навіть людина без певних занять. І навіть з кримінальними нахилами. Таким клерком був, наприклад, Франсуа Війон, який прославився не тільки віршами, але й декількома скандальними крадіжками.
А через те, що кліриків не можна було судити світським судом, а тільки церковним (який не застосовував катування до звичайних злочинців) – вони мали у злочинному світі середньовіччя значні переваги.
Світ середніх віків не знав ані посвідчень особи, ані картотек, ані ідентифікаційних кодів. Як же відрізнити клірика від мирянина? По тонзурі – виголеному на маківці кружальцю. Професійні злочинці про це знали і часто це використовували. Тим більш що тонзура мала іще й одну побічну перевагу: за її допомоги легко було «викрутитися» у разі надходження певних претензій з боку набридливої полюбовниці – клірикам не можна було женитися.
Проблема була в тому, що тонзуру треба було регулярно підновляти – інакше вона просто заростала. Не у всіх на це вистачало сили волі. Флоран де Сен-Льо, схоже, був як раз з таких неакуратних «кліриків». Певно, він розраховував на те, що деякі особливо зломисленні персони доходили навіть до такої наглості, що виголювали одне одному тонзури навіть у в’язниці. Але взимку 1390 року він попав не до абиякої буцегарні, а до паризької в’язниці Шатле. Тому його ретельно перевірили на предмет наявності слідів тонзури (яких не виявили) та закрили у окремій камері.
Що було бідаці робити!? І тут мистецтво епіляції явило свою чудодійну могутність. Зранку вражені служителі закону виявили у камері щасливо усміхненого мсьє Флорана де Сен-Льо зі свіжесенькою, гладенькою, лискучою, рожевою тонзурою. Протягом ночі він виконав над собою процедуру епіляції – вищипав усе волосся з маківки.
Отже епіляція – це не тільки краса й гігієна, але й чудесний засіб від тортур.
