Ви коли-небудь дивилися на шпака? Я маю на увазі, по-справжньому дивилися? Не просто кидали побіжний погляд на «того чорного птаха», що длубається у вашому газоні з діловитістю інспектора податкової служби, а справді вдивлялися?

Якщо ні, то ви пропустили одне з найбільш недооцінених видовищ природи. Ми звикли вважати шпака звичайним, банальним, навіть нахабним. Але дозвольте мені, як адвокату живої природи, заявити: Sturnus vulgaris (шпак звичайний) — це хто завгодно, тільки не «звичайний». Це пернатий геній, панк-рокер, романтик і завойовник світів в одному маленькому тільці.

Модник від кутюр

Почнемо з зовнішності. Здалеку він здається чорним. Але назвати шпака чорним — це все одно, що назвати діамант просто «камінцем». Підійдіть ближче (або візьміть бінокль), і ви побачите, що цей джентльмен одягнений у фрак з тканини, яка переливається всіма відтінками бензинової плівки на воді: тут і королівський фіолетовий, і пляшково-зелений, і бронзовий відблиски. Це не пігмент, це фізика світла — іридесценція!

А взимку? О, взимку він змінює стиль. Кінчики його пір’я стають білими, і птах вкривається розсипом перлинних крапок , наче хтось необачно чхнув на нього цукровою пудрою, поки він крав пончик. Це, мабуть, єдиний випадок у природі, коли «горошок» виглядає настільки брутально і елегантно водночас.

Шекспірівська трагедія (і комедія)

Ви знали, що шпаки в Америці — це результат літературного фанатизму? Це одна з наших улюблених історій. У 1890 році ексцентричний джентльмен на ім’я Юджин Шиффелін, фармацевтичний магнат і великий шанувальник Шекспіра, вирішив, що Північна Америка має побачити кожного птаха, згаданого у творах великого драматурга.

У творах Шекспіра – у «Генріху IV» – є лише одна згадка про шпака: “I’ll have a starling shall be taught to speak nothing but ‘Mortimer’…” («Я заведу шпака і навчу його не говорити нічого, крім “Мортімер”…»).

Через цей один рядок містер Шиффелін випустив близько 60 шпаків у Центральному парку Нью-Йорка. Більшість інтродукованих птахів гинули, але шпаки? О ні. Вони подивилися на Новий Світ, сказали «Not bad» і почали його захоплювати. Сьогодні їх у Північній Америці понад 200 мільйонів. Вони — нащадки тих самих шекспірівських піонерів. З крапелькою сценічної драми у кожному пташиному серці.

Муза для Моцарта

Якщо вам мало Шекспіра, як щодо Моцарта? У травні 1784 року Вольфганг Амадей купив шпака за 34 крейцери. Чому? Тому що птах насвистував мелодію з його Фортепіанного концерту №17 (К. 453). Щоправда, шпак, як справжній джазовий імпровізатор, трохи змінив фінал — замінив соль на соль-дієз. Моцарту це так сподобалося, що він записав версію птаха у своєму щоденнику з поміткою: «Das war schön!» (Це було гарно!) .

Шпак прожив у мастро три роки. Коли птах помер, Моцарт влаштував йому справжній похорон — з процесією, співами і навіть написав вірш-епітафію. Уявіть собі: геній, музику якого ми слухаємо у філармоніях, сумував за своїм пернатим другом, який, ймовірно, сидів у нього на плечі, поки той писав свої шедеври.

Сім сусідів і танець чорного сонця

Але справжня магія починається, коли шпаки збираються разом. Ви, напевно, бачили це в небі — величезні чорні хмари, що пульсують, стискаються і розтягуються, наче живий організм. Це називається мурмурація .

Вчені роками ламали голови: як тисячі птахів летять на шаленій швидкості, роблять різкі повороти і не врізаються один в одного? Чи є у них лідер? Чи це телепатія?

Фізики з Риму розгадали цей секрет. Виявилося, що шпакам байдуже на «загальний план». Секрет у правилі семи сусідів. Кожен птах стежить лише за сімома найближчими до нього товаришами. Якщо сусід повертає ліворуч, ти теж повертаєш. Ця інформація передається крізь зграю зі швидкістю хвилі, створюючи ті неймовірні фігури, які ми називаємо «чорним сонцем». Це чиста математика в польоті, алгоритм виживання, перетворений на високе мистецтво.

Талановитий містер Ріплі

Шпак — це не просто співак, це звуковий пірат. Для нього не існує авторських прав. Власний спів шпака — це дивний набір скрипів, свисту і клацання. Але він геніальний імітатор.

Якщо ви почуєте в саду крик канюка, а потім нявчання кота, а потім звук, схожий на роботу модема з 90-х — подивіться на дах. Там, напевно, сидить шпак, розпушивши горло, і сміється з вас. Відомі випадки, коли шпаки імітували звук падіння бомби під час війни, або, у наш час, — мелодії мобільних телефонів та сигналізації автомобілів. Він вбирає звуки свого оточення і повертає їх світу з ноткою іронії.

Сімейні драми

Навесні, коли шпаки повертаються до нас (а для багатьох українців саме шпак, а не ластівка, є першим вісником тепла), починається велике будівництво. Самець знаходить дупло (або шпаківню, яку ви дбайливо повісили) і починає тягати туди все підряд: суху траву, гілочки, пір’я, а іноді й пахучі трави на кшталт полину чи м’яти. Вчені кажуть, що це для дезінфекції гнізда від паразитів. Але, можливо, він просто любить ароматерапію.

Коли з’являються пташенята, батьки перетворюються на трудоголіків. Вони роблять до 500 вильотів на день! П’ятсот! Уявіть, що ви бігаєте в супермаркет 500 разів на день пішки. І кожного разу приносите не пакет з продуктами, а слизьку гусінь, яка ще й пручається. Тому, коли ви бачите влітку розпатланого шпака з божевільним поглядом — поставтеся до нього з розумінням. Він просто дуже втомлений батько.

---

Тож наступного разу, коли ви йтимете парком і побачите, як зграйка цих птахів діловито марширує травою (так, вони саме ходять, а не стрибають, як горобці – хоч і належать до ряду горобцеподібніх), зупиніться на мить. Перед вами не просто шкідник садів чи звичайний птах. Перед вами нащадок шекспірівської мрії, учень Моцарта, майстер аеродинаміки і просто чарівний нахаба у крапчастому костюмі.

І погодьтеся, світ без їхнього галасу і переливчастого блиску був би трохи нуднішим.