Давньоєгипетські чоловіки побоювалися жінок. Жінки мали якусь магічну, незбагнену владу. Вони могли змусити осушити озеро через загублену шпильку. Вони могли приневолити повстати проти рідних – та й хто такі ті рідні? після шлюбу чоловік і дружина становилися найближчими родичами та мусили називати одне одного «братом» і «сестрою». Одна дама, на ім’я Хатшепсут, навіть проголосила себе фараоном – і ніхто не насмілився їй перечити. У чому був секрет єгиптянок? Як вони добивалися такої влади над чоловіками?

Не в останнє – як і сьогодні – завдяки косметиці. У Давньому Єгипті існував справжній культ краси. Можливо, під красою піддані фараонів розуміли дещо інше ніж те, що уявляємо ми – вряд чи сучасній людині спаде на думку порівнювати зуби коханої з готовими до стрижки овечками, а рот з тріснутим гранатом. Тем не менш єгиптянки дуже старалися бути гарними. І їм це вдавалося.

Як же стародавні єгиптянки доглядали себе п’ять тисяч років тому?

День єгипетської дами починався з омовіння. Єгиптяни взагалі були дуже охайні: вони милися по кілька разів на день. Вранці і ввечері належало митися повністю; перед та після їи достатньо було вмитися, помити руки й, можливо, ноги. Вранішнє омовіння включало й чистку зубів – рот ретельно полоскався водою з содою.

Затим наступав час для манікюру, педикюру та масажу. Потім – видалення зайвого волосся. Деякі жінки голили голову: по-перше, з гігієнічних міркувань (спека, курява, піт, комахи); по-друге, щоб мати можливість одягнути наймоднішу перуку. Видалялося також волосся з тіла: з рук, ніг та з-під пахв практично завжди, з зони бікіні – залежно від моди (а інколи й від роду занять). Видаляли волосся, як за допомоги гоління, так і за допомоги вищипування або спеціальних сумішей для епіляції (в основному на основі жирів, воску та меду, інколи – на основі вапна).

Потім – косметичні процедури. Єгипет був у цьому плані землею обітованою: Пліній згадує береги Нілу як джерело найкращих косметичних засобів та інгредієнтів; римляни, араби, середньовічні (а через них і сучасні) європейці – всі вони вчилися використання косметики у єгиптян (або ж єгиптянок).

Єгиптянки так само як і сучасні жінки підводили очі, фарбували губи й накладали фарби на щоки та обличчя.

Косметика, до речі, мала не тільки прикрашати, але й захищати. Наприклад, підводка очей була просто необхідна. По-перше, темний барвник, рясно нанесений під очима, виконував функцію сонячних окулярів: темний колір поглинав сонячні промені – і вони не сліпили очей. По-друге, суміші, які використовувалися давніми єгиптянками замість «тіней» мали бактерицидні якості та перешкоджали виникненню інфекцій очей. Основними складовими давньоєгипетських тіней для очей були темно-зелений малахіт і (пізніше) майже чорний галеніт, свинцева руда. Ці мінерали розтиралися на порох і наносилися на повіки. Рідше використовували матеріали органічного походження – саджу сафлору, наприклад. Також єгиптянки користались з багатокомпонентних «тушів» на основі бітуму. Всупереч розповсюдженій думці, сурму у давньому Єгипті практично не використовували.

Чим красні фараонових часів фарбували губи – сказати важче. Якщо залишки «тіней» для очей збереглися у досить значній кількості, то про використання губної помади свідчать тільки декілька зображень та баночка з сумішшю з тваринного жиру, живиці та червоної вохри. Припускають, що це власне і є залишки давньоєгипетської губної помади. Наносили таку помаду на губи за допомогою палички.

Червона вохра – поряд з оксидом заліза, гематитом – використовувалася також і в якості рум’ян.

Використовували єгиптянки й білила – тваринний жир, змішаний з крейдою або вапном. У останньому випадку суміш могла також працювати як пілінг.

Ще тіло і волосся натирали оліями. Олії «підживлювали» та зволожували шкіру і заважали організму втрачати вологу (що у єгипетському кліматі важливо). В основному мастилися оливковою олією, олією моринги маслянистої (вона ще й відлякувала москітів), касторовою олією та олією сафлору. Активно використовували – особливо як основу для ароматичних притирань – також масло, отримане з молюсків балянусів (морських жолудів). Ще олії могли приємно пахнути – і це було для єгиптян важливо. Настільки, що в них навіть існував спеціальний бог парфумерії: його звали Нефертума і він жив у лотосі. В якості ароматизаторів давньоєгипетські парфумери використовували мирру, ладан, гальбан, стиракс, кассію, корицю, кардамон, корінь ірису та пелюстки квітів. Найпопулярнішими квітковими ароматами були запахи лотоса, лілії, жасмину, нарцисів, мигдалю і хни. Виробляли ароматичні притирання просто: пелюстки квітів (або іншу ароматичну речовину) заливали олією та настоювали; потім олію зливали, а рештки витискалися під винним пресом.

Хна також використовувалася для фарбування волосся – відомо декілька мумій з пофарбованим хною волоссям. Тою ж хною фарбували й нігті. Можливо, красили хною ще й долоні та підошви ніг.

Волосся – якщо його не голили – зрізали на рівні плечей, залишаючи гривку. Але так волосся доводилося щоденно чесати. Модниці (причому такі, які могли дозволити собі купити багато-багато перук) воліли голитися. І гігієнічніше, і зачіску можна змінювати хоч по десять раз на день.

Крім декоративної косметики існувала й косметика лікувальна: давньоєгипетські медичні папіруси наводять безліч рецептів мазей. Для збереження пружності шкіри (мед, алебастр, сода та «північна сіль»), для видалення пігментних плям, від прищів – косметичні проблеми у п’ять тисяч років тому були ті ж, що й у нас. І «чудодійних» засобів було не менше.

Чи багато змінилося за п’ять тисяч років? А так, і ні: багато з тих проблем, що непокоїли сучасниць фараонів, непокоять і нас; ми часто використовуємо ті ж засоби з тією ж метою, що і Нефертіті. З іншого боку – нові технології помітно покращили (а також зробили довшим, більш здоровим і більш безпечним) наше життя. І найважливіше залишилося незмінним (і, певно, залишиться таким завжди) – за бажання та наявності маленької косметички жінка може вити мотузки навіть з фараона.