
Тортури – невіддільна частина картини середньовіччя. Але тортури (принаймні, судові) підкорялися строгим правилам та обмеженням. Дозволені були тільки окреслені види тортур і тільки у стосунку до певних категорій населення. Наприклад, дрібного злодюжку катувати не можна було, а от грабіжника – вже можна. Було заборонено катувати вагітних, дітей, тяжко хворих і глибоких старців. І кліриків.
Кліриками були не тільки священники та монахи; до них також належали студенти та особи, що скінчили університет (принаймні ті, які знали латину). Кліриком міг вважатися нотаріус, писар або навіть людина без певних занять. І навіть з кримінальними нахилами. Таким клерком був, наприклад, Франсуа Війон, який прославився не тільки віршами, але й декількома скандальними крадіжками.
А через те, що кліриків не можна було судити світським судом, а тільки церковним (який не застосовував катування до звичайних злочинців) – вони мали у злочинному світі середньовіччя значні переваги.
Світ середніх віків не знав ані посвідчень особи, ані картотек, ані ідентифікаційних кодів. Як же відрізнити клірика від мирянина? По тонзурі – виголеному на маківці кружальцю. Професійні злочинці про це знали й часто це використовували. Тим більш що тонзура мала іще й одну побічну перевагу: за її допомоги легко було «викрутитися» у разі надходження певних претензій з боку набридливої полюбовниці – клірикам не можна було женитися.
Проблема була в тому, що тонзуру треба було регулярно підновляти – інакше вона просто заростала. Не у всіх на це вистачало сили волі. Флоран де Сен-Льо, видно, був як раз з таких неакуратних «кліриків». Певно, він розраховував на те, що деякі особливо зломисленні персони доходили навіть до такої наглості, що виголювали одне одному тонзури навіть у в’язниці. Але взимку 1390 року він попав не до абиякої буцегарні, а до паризької в’язниці Шатле. Тому його ретельно перевірили на предмет наявності слідів тонзури (яких не виявили) та закрили у окремій камері.
Що було бідаці робити!? І тут мистецтво епіляції явило свою чудодійну могутність. Зранку вражені служителі закону виявили у камері щасливо усміхненого мсьє Флорана де Сен-Льо зі свіжесенькою, гладенькою, лискучою, рожевою тонзурою. Протягом ночі він виконав над собою процедуру епіляції – вищипав усе волосся з маківки.
Отже, епіляція – це не тільки краса й гігієна, але й чудесний засіб від тортур.
Summary: Torture and the Clerical Loophole in Medieval Times
Medieval Torture Regulations
Torture in the Middle Ages was strictly regulated, permitted only for specific crimes and demographics. Petty thieves were spared, but robbers could be tortured. Pregnant women, children, the gravely ill, elderly, and clerics were exempt. These rules aimed to limit judicial cruelty while targeting certain offenders.
- Allowed Targets: Robbers, serious criminals.
- Exempt Groups: Pregnant women, children, sick, elderly, clerics.
Who Were Clerics?
Clerics included not just priests and monks but also students, university graduates, notaries, scribes, or even unemployed Latin scholars. Notably, the poet and thief François Villon was a cleric. Clerics enjoyed immunity from secular courts, which couldn’t torture them, giving them an edge in the medieval criminal underworld.
- Clerical Status: Priests, monks, students, educated laymen.
- Advantage: Church courts, no torture for common crimes.
The TonSure Trick
Without modern identification, a shaved tonsure—a bald patch on the crown—marked a cleric. Criminals exploited this, shaving tonsures to evade torture or secular punishment. Tonsures also helped dodge marriage claims, as clerics couldn’t wed. However, maintaining a tonsure required regular shaving, a challenge for some.
- Tonsure Role: Clerical identifier, torture exemption.
- Criminal Exploit: Fake tonsures to claim clerical status.
A Tale of Epilation
Florent de Saint-Lieu, a careless “cleric,” was caught without a visible tonsure in Paris’s Châtelet prison in 1390. Facing torture, he epilated his scalp overnight, presenting a fresh tonsure by morning. This clever act highlights epilation’s surprising utility beyond hygiene, aiding escape from medieval justice.
Conclusion
Medieval torture was bound by rules, with clerics leveraging tonsures to avoid punishment. Epilation, as shown by Florent, was a creative workaround, blending practicality and cunning.