Гарненький носик – критично важлива річ. Ще важливіше те, що його можна таким зробити – будь-який пластичний хірург це підтвердить. Або жінки народу апатані. Цей народ живе у північно-східній Індії, біля підніжжя Гімалаїв, та не користується послугами пластичних хірургів. Апатані традиційно приділяють велику увагу своїй зовнішності. В минулому для них це (буквально) було святе діло. Релігія цього народу стверджує, що сонце й місяці – це очі бога Седі, які невпинно спостерігають, чи люди гарні, чисті й добре себе поводять. Тому апатані треба було постійно чепуритися та слідкувати за дотриманням звичаїв. І вони дуже старалися та чепурилися, як могли.

Найважливішим, мабуть, об’єктом чепуріння в них був ніс. Погляди на красу носа апатані мали досить своєрідні. Вони вважали, що в ньому (носі) – замало дірок. І тому робили у крилах носа додаткові дірки. В які вставляють круглі, обпалені на вогні «таблетки» з бамбука або тростини, що називаються япінгуле. Традиційно дівчатам проколювали дірки у крилах носа як тільки вони досягали шлюбного віку. Потім у ті дірки вставляли спершу невеличкі, а потім все більші й більші кружальця-япінгуле. Чим більшими були ці прикраси, тим жінка вважалася гарнішою. Цей звичай вже майже зник; у наш час япінгуле вже можна побачити тільки у жінок досить похилого віку.

Апатанська красуня з усіма необхідними модними атрибутами, кінець 1940-х років.

Крім япінгуле жінки апатані прикрашали себе татуюваннями: однією вертикальною смугою, що йшла посеред лоба і носа та ділила обличчя на дві половини; та сімома вертикальними смугами на підборідді. Таке прикрашання себе теж вже потроху відходить у минуле. Але у своєму арсеналі красуні апатані мають і більш відповідні сучасним поглядам на красу прикраси. І вони користуються популярністю донині. Кожна красуня мусила мати у вухах сережки з латуні – кільця діаметром хоча б вісім-десять сантиметрів. Цих кілець мало бути якнайбільше, тому у мочці вуха теж робили величезну дірку. Зараз таких перебільшених кілець вже майже не носять, але кількість сережок у вухах модниць з цього індійського народу може вражати. Татуювання на обличчі та сережки у вухах носили також чоловіки.

І нарешті, візерунок апатанської красуні завершувала найбільша з можливих кількість намист. І це не дві або три низки; навіть не десяток – загальна вага апатанського намиста може досягати кількох кілограмів.

Але повернемося ще на мить до апатанських носів. Походження незвичайної прикраси япінгуле пов’язують з розбійними нападами сусідів з гір. Гарні жінки були для диких горян цінною здобиччю. І вони настільки набули смаку до такої здобичі, що навіть зробилися полігамними та завелися гаремами. І апатані – щоб забезпечити своїх жінок та дівчат від полону та горянських гаремів – придумали їх шпетити. Деформовані носи чужинців не приваблювали, а одноплемінники скоро навчилися вбачати у них красу. Правду кажуть: краса – в очах того, хто дивиться.

Previous articleРіздвяний тестовий набір паст для шугарингу “Шугарекс”
Next articleВітаміни: вітамін A