Мабуть, все ж таки, варто написати, що хну добувають з лавсонії.

Кілька років тому ми були на майстер-класі певної молодої особи, яка позиціювала себе, як гуру мехенді. Не зморгнувши оком, панянка повідомила зацікавленій публіці, що хну добувають з хінного (або, можливо, хенного) дерева. Публіка захоплено видихнула і повірила.

Ймовірно, це дійсно так; і десь у чудовій країні Кокань, як раз на кисільному березі молочної ріки, росте те саме хенне дерево, з якого добувають хну.

Але на нашій нудній та прозаїчній планеті справи маються дещо інакше.

Хну отримують з лавсонії неколючої (Lawsonia inermis). Лавсонія (надалі ми будемо йменувати її саме так, нехай вона вибачить нам фамільярність) – це великий кущ (хоча дехто називає її маленьким деревом), який зазвичай виростає до двох метрів (рекорд – біля шести).

Дика лавсонія росла в напівпустелях та в пустельних оазисах. Отже, вона – теплолюбна рослина, яка добре переносить посуху. Вона не буде рости при температурі, нижчій за 11°C; морози ж її вбивають.

Культивувати лавсонію можна у тропіках і, частково, у субтропіках – вона росте аж до півдня Іспанії, Сицилії, Пелопоннесу та південного узбережжя Туреччини. Щобільше, вона може навіть рости у вас вдома, як кімнатна рослина. Але барвника вона вам не дасть. Для того, щоб у листі лавсонії з’явилась достатня кількість забарвлюючої речовини, лавсонії має бути жарко й сухо. Для того, щоб отримати хну, лавсонію вирощують у пустелі Сахарі, в Єгипті, Судані, Лівії, на Аравійському півострові, на східному узбережжі Середземного моря (Ізраїль, Ліван, Сирія), на півдні Ірану, у Пакистані та на північному заході Індії (найкраща – в Раджастхані).

З чого добувають хну? З листя лавсонії. Воно містить лавсон – натуральний червоно-помаранчевий барвник. Він перебуває в основному в «ніжці» та в центральній “жилці” листа. Але далеко не у кожному листочку. По-перше, це має бути листя дорослого куща, старшого за два роки. По-друге, це листя має бути молодим – кількість лавсона в “дорослому” листі замала; чим лист старіший і більший, тим менше в ньому барвника. Для якісної хни, тієї для розпису тіла, збирають листя довгі на 1-2 сантиметри. Для менш якісної – все листя підряд. Для зовсім поганенької – разом з гілками та стеблами.

Збір листя лавсонії – доволі трудомістке завдання, зважаючи на те, що на гілках дорослого куща крім листя ростуть ще й колючки; а якщо врахувати, що при температурі повітря у 35°C листочки ростуть зі швидкістю 2 сантиметри на тиждень…

Потім зібране листя сушать та подрібнюють – чим дрібніший порошок, тим вища якість продукту. Порошок з сухого листя лавсонії неколючої – це і є хна.

Крім хни, лавсонія дає чудову олію з приємним запахом. Її використовують у масажі, для ароматерапії, для виготовлення парфумів (кажуть, що пророк Мухаммед понад усе любив аромат олії з лавсонії).

Різні частини лавсонії використовують у народній медицині.

І, нарешті, часто хну вирощують як декоративну рослину – заради простеньких білих квітів з дуже приємним запахом. У якості декоративної рослини кущ лавсонії згадується навіть у Біблії, у “Пісні пісень”.

SOURCEwww.stencils.com.ua
Previous articleСвіт у нас на волосині або Біом нашого волосся
Next articleКольорове біотату клей-фарбами